Понеділок, 29.05.2017, 03:11
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категории раздела
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

ОДЕСЬКИЙ край

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

З «п’ятої колони» музею Міноборони

З «п’ятої колони» музею Міноборони

Загострення військового протистояння з армією Російської Федерації та, як результат, — підписане перемир’я в Мінську, спонукають говорити не лише про перемоги та вдало проведені операції української армії на Сході, але й про трагедії, як-от під Іловайськом, до яких призвела не лише некомпетентність військового керівництва, але й відверте зрадництво на користь російського агресора.

Адже неодноразово самі бійці «вичисляли» зрадників-командирів, які посилали їх на вірну смерть в засідки. Так само неодноразово про це писали й журналісти. Врешті, такий кричущий стан військових реалій та численні смерті українських вояків-патріотів спонукали Міністра оборони В.Гелетея(facebook.com/v.geletey?fref=ts)до створення спеціальної служби по виявленню в межах міністерства та штабу АТО зрадників – так званої російської «п’ятої колони», які відверто (й за чималі гроші) здають українські інтереси та працюють на шкоду Українській державі.

Важко спрогнозувати, якою буде практична діяльність цього органу (до речі, важливим моментом у цьому контексті є відновлення діяльності військових прокуратур) і чи не залишиться все це на декларативному рівні. Хочеться вірити, що ні. Показовим фактом в цьому аспекті є недавнє звільнення першого заступника міністра — Богдана Буци за некомпетентну організацію військово-технічного забезпечення.

Разом з тим, окрім суто військового напрямку, Міністру оборони увагу слід звернути й на ідеологічний фронт, оскільки з ним в Міноборони кояться зовсім неприпустимі й неприйнятні речі. Тому що проростання й вкорінення антиукраїнської (а якщо говорити точніше – то відверто проросійської) ідеології й риторики (особливо за потурання чиновників вищої ланки) здатне чинити вплив, подібно softpower, на концепти національної патріотики, національної ідеї, ментальних конструктів та їх маніпулюванням, підміною понять, що в результаті може призвести до викривлення картини суспільного сприйняття реальності. Насправді мова йде про серйозні речі, які виступають складовою частиною пропагандистського путінського маховика, представники й керманичі якого залишилися на свої посадах з часівЛєбєдєва-Януковича. І до сьогодні ці особи продовжують відігравати відведену їм роль в умовах українсько-путінського протистояння.

«П’ята колона» на ідеологічному фронті Міноборони вже давно проросла раковою пухлиною, що планомірно здійснює антиукраїнську діяльність, щоправда вкладаючи свої «плоди праці» щоразу у псевдопатріотичні обгортки. Чого варта ситуація в головному музеї Міноборони довкола скандального очільника В.Таранця!

Незаконна зміна тодішнім міністром Лєбєдєвим керівництва музею, який протягом багатьох років був потужним науковим закладом і візитівкою міністерства, призвело до активізації і тотального проростання в музеї радянсько-сталінської ідеології, яку привніс до музею В.Таранець – керівник сталінського клубу «Червона Зірка». Відтак в музеї переформатовано та визначено «єдино правильний» вектор патріотичного виховання на прикладах «нєпобєдімой і лєгєндарной». Відсутність будь-яких заперечень з боку керівництва гуманітарного департаменту МОУ та заступників міністра дає підстави говорити про покривання такої діяльності або повну відсутність професійного критичного погляду щодо того, що відбувається в музеї; або ж реконструкція радянщини вищому керівництву є ідейно-ностальгійно близькою по духу. Але тоді формулюємо питання по-іншому: що роблять такі посадовці в Міноборони? Тим більше, якщо вони не мають безпосереднього стосунку до військових операцій на передовій, і водночас, їм абсолютно байдуже, що твориться в їхніх підлеглих структурах.

І, шановне товариство, мова йде не про якийсь містечковий музейчик, а про головний – НАЦІОНАЛЬНИЙ- військово-історичний музей держави! І Міноборони має відповідально поставитися до вимог української громади! В умовах війни з РФ там не має перебувати ставленик російського міністра Лєбєдєва, який, окрім того, що є непрофесіоналом в музейництві, ще й має зв’язки з російськими реконструкторами-терористами. Цілком очевидним є факт давніх зв’язків В.Таранця і І.Гіркіна-Стрілка, якого «засвітили» в Києві восени 2013 рокуТаранцеві «звіздуни» (очевидно, з необачності). Невже посадовці Міноборони вірять у те, що Гіркін тоді приїхав до Києва просто заради задоволення погратися у війнушку з Таранцем?! Особливо, зважаючи на те, що РФ вже давно готувала план захоплення України. І для такого фанатика, як Гіркін, який теж марив відновленням «Союзу нерушимого», була відведена своя роль, як, власне, й для Таранця. Заступник Таранця Я.Тинченко, який з’явився в музеїнавесні 2014 р. на всю країну розповів про свої дружні зв’язки з Гіркіним. Невже хтось має сумніви щодо того, що всі ці події відбувалися не просто так? А під носом у Міноборони в їхньому музеї здійснюється відверта диверсійна робота.

Чомусь в коло знайомців Таранця входять саме такі одіозні особи, але ніяк не науковці, музейники, художники та українські патріоти; а задовго до приходу до музею, він крутився в колах злочинців колишньої влади та осіб із сумнівною репутацією – В.Захарченка, С.Лекаря, С.Арбузова, Я.Жилкіна, О.Шереметьєва. Взагалі за короткий час перебування Таранця в музеї, прослідковуються його гіперактивні зв’язки з «вищими ешелонами влади», що давало йому впевненість діяти під повним прикриттям і безпекою.

Після втечі Лєбєдєва та інших посадовців-друзів В.Таранця для нього настав час пошуку іншої легітимації, аби підлаштуватися під нову владу й залишитися на посаді. Тому відбуваються судомні пошуки нових покровителів в Міноборони. Хоча на той період ще продовжував працювати там лєбєдєвський сват генерал О.Шутов, який до того ж офіційно обіймав «посаду» в Таранцевій «Червоній зірці», все-таки робляться спроби заручитися підтримкою Міністра.

Так, не встигли призначити на посаду І.Тенюха, як буквально через день Таранець вже надіслав депешу, причому від клубу «Червона зірка», в якому, не дивлячись на посаду в музеї, він продовжував відігравати центральну роль керівника. Мета Таранцевого послання до Тенюха – розказати про «виключну» роль «Червоної зірки» у всьому, чому тільки можна, запропонувавши свої послуги від мобілізації(!) до ще казна чого. Для посилення своїх позицій, в Будинку офіцерів (не в музеї!) В.Таранець відкриває нашвидкуруч сяк-так зліплену виставку про протистояння на Майдані (напевно, на той час вже забулося, як він переховував орлів Захарченка-Лекаря в музеї і як вони ж виганяли представників Самооборони), на яку було запрошено заступника міністра П.Мехеда. Проте відвертий непрофесіоналізм Таранця чомусь не впадає в око заступнику міністра, причому на тлі численних звернень з цього приводу і Спілки офіцерів України, й інших громадських організацій. Чи тут зв’язки є набагато глибші, пов’язані спільними інтересами і справами?

Друга, вельми прикметна деталь пов’язана з призначенням на посаду Міністра оборони М.Коваля. Тільки-но відбулося призначення нового міністра – аж ось у соцмережахТаранцеві «звіздуни» терміново викладають світлини кількарічної давнини з М.Ковалем, коли той ще служив в Держприкордонній службі, де «втюхують» йому якісь свої книженції. І якщо Коваль і думати забув — хто там до нього заходив, то в Таранця – навпаки! Треба ж всім показати, що ця «лєбєдєвсько-звіздунівська» компашка з будь-ким запанібрата. Поки що такий номер не пройшов з міністром В.Гелетеєм: попри очікування, на відкриття виставки про Скоропадського він не прийшов (та й не до цього зараз Міністрові). Достатньо того, що все те убозтво, яке більше нагадує кіношні декорації дешевого павільйону, побачив його заступник І.Руснак. Загалом, враження відверто ніякі: адже з рівня національного музею за рік керування Таранцем заклад перетворився на якийсь «музейний колгосп».

Натомість через музей гіперактивно популяризується діяльність (і цього Міноборони ніби впритул не помічає!) самого клубу «Червона Зірка», який з приходом до музею Таранця фактично отримав приміщення на Печерську. Своїх «соратників» із сумнівними професійними якостями прийнято на посади до музею, позвільнявши професійних музейників, які там працювали. Чому такі прояви управлінського ідіотизму нікого не обходять в Міноборони? Зрештою, як і той факт, що ще в березні заступник міністра П.Мехед звернувся до екс-директора музею В.Карпова, абитой розробив професійну концепцію розвитку музею (!), бо, очевидно, Таранець, до таких речей геть не здібний. Як професіонал-музейник В.Карпов таку сучасну концепцію подав на розгляд заступнику міністра, проте й досі вона десь там перекидається по міністерських папках, а «професіонал» Таранець продовжує ніби як працювати. Більш абсурдної ситуації годі й шукати! А чи не простіше повернути музейників до музею?!

Після окупації Криму, частина українських музеїв та їхніх фондів теж опинилася за межею. І якщо Мінкультури ще хоч якось шукало шляхи для вирішення питання їх повернення, то Міноборони, яке має два музеї-філії НВІМУ в Севастополі, просто викреслило їх і забуло (не кажучи про те, що цей факт Таранцю взагалі був глибоко «по цимбалах» — головне, мороки менше!). Натомість, як справжній музейник В.Карпов, який протягом років збирав ті фонди, не міг залишитися осторонь таких питань. Тому, провівши переговори з уже російським керівництвом музею в Севастополі, було досягнуто домовленості про повернення в Україну колекцій з історії українського флоту та ряду інших цінних експонатів. Потрібно лише офіційне рішення від Міноборони України. Скажіть, який музей чи й навіть Мінкультури може сказати про такі досягнення? Проте Міноборони в особі гуманітарного департаменту відмовилось (!) від такої можливості повернення експонатів зі своїх музеїв з окупованого Криму! Бо, напевно, ж тому, що це було досягнуто екс-директором В.Карповим, але ніяк не діючим директором Таранцем, який взагалі такими питанням на переймався! А профільний департамент вперто продовжує підтримувати Таранця. Напевно, теж в когось пересікаються якісь інтереси. Цікаво, таке «рішення» було прийняте виключно гуманітарним департаментом, а пан Гелетей «не в курсі»? Просто без коментарів. Натомість відповіддю на цю пропозицію було те, що всі експонати повертатимуть через європейські суди. Ха-ха. Багато ж Україна їх забере, зважаючи на те, як РФ виконує рішення європейських судів! Нині ж є реальна можливість врятувати свою історію, від якої чиновники відмовляються.

Також на пропозицію В.Карпова почати формування умовного музею героїв АТО – учасників першої (і дай Боже, єдиної) війни часів незалежності – Міністерство знову відповіло відмовою. Для будь-якого музейника нинішній час-просто «золотий»: адже щодня треба встигати щось робити, збирати, документувати нашу історію, бо час швидкоплинний. А замість того, щоб займатися такими питаннями, Таранець же натомість на всіх експозиційних площах розгортає черговий банерно-ляльковий театр.

Тому з огляду на всі ці факти, питання виявлення представників так званої «п’ятої колони» не слід відкладати в довгий ящик. І якщо, можливо, В.Гелетею не доповідають про дійсний стан справ у музеї, в нього є нагода дізнатись про все зі ЗМІ та зробити відповідні висновки. Тому слід негайно врегулювати це «кадрове непорозуміння» в музеї Міноборони та повертати фахівців на їхнє місце, якщо ми не хочемо втратити свою історію.

 

Комітет порятунку музею.

http://polperex

Категорія: Мои статьи | Додав: defaultNick (07.09.2014)
Переглядів: 363 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: