Четвер, 28.03.2024, 13:09
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категории раздела
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

ОДЕСЬКИЙ край

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

ЩОДЕННИК АДМІРАЛА БЕРДА

ЩОДЕННИК АДМІРАЛА БЕРДА

«Високі, біляві, з благородними рисами обличчя, зовні схожі на людей. Їх космічний корабель зазнав аварії в навколоземному просторі більше 60 тисяч років тому. Вони висадилися в Антарктиді, де заснували відразу п’ять підземних міст, для обігріву яких вони використовують тепло геотермальних джерел. Користуються і іншими видами енергії, у тому числі і псі-енергією». Чи є все це правдою?

Наша газета писала про версію втечі Гітлера в Антарктиду, де вже тоді функціонувла доволі велика громада колишніх бонз ІІІ Рейху  «Нова швабія». Але, як думають дослідники, німці були там не одні. З появою «гостей» з Німеччини антарктам довелося змиритися. Більше того, в 1944 році вони були вимушені укласти з ними якийсь договір, відповідно до якого жителі Антарктиди поступилися німцям частиною карстових печер з підводними і наземними входами. Правда, антаркти при цьому обмежили німецькій стороні доступ в міста, залишені ними.

Одним з перших доказів існування антарктів є історія експедиції американського адмірала Річарда Берда. Берд переконав конгрес США в необхідності пошуку в Антарктиді бази німецьких підводних човнів, які начебто мали суто гіпотетичну загрозу для флоту США.

Незабаром дозвіл був отриманий, і підготовка до військової (!) експедиції High jump («Високий стрибок») почалася.

Для здійснення цієї експедиції була сформована спеціальна ескадра з 14 американських кораблів і допоміжних суден, у тому числі новітнього авіаносця «Philippine sea», на борту якого знаходилося до 40 літаків і вертольотів. До складу експедиції був також включений підводний човен «Sennet». У грудні 1946 року на борту американських кораблів і суден в експедицію відправилися понад 4 тисяч моряків. Командування над кораблями ескадри взяв контр-адмірал Річард Г. Краузен, а адміралу Берду була відведена роль головного консультанта експедиції.

З приходом в антарктичні води ескадра розділилася на три оперативні групи.

Вже 30-31 грудня центральна група під командуванням самого Берда у супроводі двох криголамів і підводного човна спробувала пробитися в район острова Скотта. Але «Sennet» (за офіційною версією) отримав ушкодження корпусу, і субмарину на буксирі довелося терміново відвести в порт Велінгтон (Нова Зеландія). Нова спроба обстеження берегів Антарктиди була зроблена тільки через місяць, але вже в районі Землі Королеви Мод. Тут літаки з авіаносця за два тижні виконали понад 30 вильотів для здійснення глибинної аерофотозйомки різних районів континенту. Одночасно проводилося ретельне обстеження узбережжя.

Самим нез’ясовним фактом в історії експедиції «Високий стрибок» стало те, що на борт кораблів було завантажено продовольства на сім місяців плавання. Але несподівано (було обстежено лише 60 % наміченої території) всього через два місяці з початку експедиції (23 лютого 1947 року) дослідження були терміново згорнуті, і американська ескадра повернулася до берегів Нової Зеландії.

Відразу ж по приході в порт ескадрений авіаносець був поставлений до завод­ського причалу для проведення капітального ремонту, а усі результати, отримані під час експедиції, були оточені щільною завісою секретності. Чи випадково це?

Але ще більш дивним стало те, що заслуженого адмірала Берда відразу ж по приходу в базу заховали в божевільню, де він провів близько 5 років!

З подачі науково-популярних журналів — бельгій­ського «Фрей» і західнонімецького «Бризант» — в 1948 році стало відомо, що під час експедиції американці зазнали значних втрат під час якихось неафішофаних бойових зіткнень. У США з експедиції не повернулися: один з бойових кораблів (есмінець), десяток літаків і вертольотів і спецгрупа у складі 40 чоловік. Більше того, на згадку про загиблих 30 грудня 1946 року американських льотчиках на антарктичному півострові Терстон з’явилися гора Колдуелл і поруч — острів Вільямі.

Дуже цікавим представляється також і те, що, коли адмірал Берд закінчив своє «лікування», він відразу ж отримав пропозицію стати почесним учасником і консультантом усіх майбутніх американських експедицій в Антарктику. Дуже дивна пропозиція як для «божевільного».

Вже після смерті Берда 31 липня 1956 року була опублікована частина записів з його похідних щоденників. В результаті надбанням громадськості стали обставини загибелі групи американських десантників зі складу спеціального батальйону морської піхоти. Група була розсіяна гарматним вогнем німецьких реактивних винищувачів Ме-262. Тих, хто уцілів, було добито групою лижників у жовто-коричневому камуфляжі, з-під якого виглядали чорні петлиці із здвоєними рунічними «блискавками». Лише декільком американським спецназівцям вдалося тоді вибратися з гірської ущелини, що стала для рейдерів смертельною пасткою.

Як в цьому гірському ущелині Антарктиди виявилися німецькі лижники із спецпідрозділу СС і звідки там могли взятися реактивні винищувачі Ме-262, які були прийняті на озброєння Третього рейху тільки у кінці війни, відповісти складно.

Крім того, серед особистих паперів Берда була знайдена дуже дивна, але унікальна фотографія, явно зроблена з космосу, нібито отримана американським адміралом від антарктів як дар ще в 1947 році.

Уперше ця фотографія була опублікована в 1956 році, але до 2007 року залишалася недозволеною загадкою.

Темна пляма на полюсі, як міркують експерти, обумовлена поглинанням фотонів видимого світла вихровими потоками особливих часток, що випускаються ядром Землі. Частки гасять фотони, і на фотографії проявляється ефект затемнення.

Таку фотографію земної кулі, з темною плямою в районі Північного полюса, можна отримати тільки з космосу. Але вона була передана Берду ще за 10 років до того, як людство вивело на космічну орбіту свій перший супутник Землі!

ЩОДЕННИК КОНТР-АДМІРАЛА БЕРДА (лютий-березень 1947)

У інтернеті можна знайти щоденник контр-адмірала ВМФ США полярника Річарда Берда, який  став надбанням громадськості 1995 року. 

«Дослідницький політ на Північним Полюсом (Мій секретний щоденник про Порожнисту Землю).

Я пишу цей щоденник в таємниці і не до кінця усе розуміючи. Він стосується мого Арктичного польоту 19 лютого 1947 року.

Приходить час, коли неминучість істини затьмарює раціональність. Я не в праві розкривати наступну документацію на момент написання. Можливо, вона ніколи не відкриється для широкої громадськості, але мій обов’язок записати тут усе, щоб це було одного дня прочитано.

Бортовий журнал: Арктична база, 19/02/1947.

6:00 Усі приготування для нашого польоту на північ завершені і ми відриваємося від землі в 6:10 з повними баками пального.

9:10 Безкрайній лід і сніг внизу, відзначаються області, забарвлені в жовтуватий колір. Міняємо курс для кращого вивчення цих областей, помічаємо червонясті і пурпурні області. Робимо два круги над цими місцями і повертаємося на курс. Радіоконтакт з базою, звіряємо місце розташування і передаємо інформацію про забарвлений сніг і лід під нами.

9:10 Магнітний і гірокомпас перестають розгойдуватися і обертатися так, що ми не можемо тримати курс по приладах. Використовуємо сонячний компас, оскільки він дозволяє тримати курс. Літак досить важко управляється, хоча обмерзання фюзеляжу не спостерігається.

9:15 На віддалі щось, що нагадує гори... Це невеликий гірський хребет, який я ніколи не бачив!

10:00 Ми пролітаємо над невеликим гірським хребтом все ще рухаючись на північ так точно, як це може бути встановлено. Окрім гірського хребта ми бачимо невелику поляну з річкою або струмком посередині. Але ж під нами не може бути зеленої поляни! Тут щось не так!  По лівому борту ми бачимо ліс на схилах гір. Наші навігаційні інструменти все ще обертаються, гіроскоп розгойдується.

10:05 Я змінюю висоту до 1400 футів і закладаю крутий лівий крен для того, щоб розглянути поляну під нами. Вона зелена або через моховища, або через сплетену траву. Світло тут здається іншим. Я більше не бачу Сонця. Ми робимо ще один лівий розворот і помічаємо щось на кшталт великої тварини під нами. Схоже, це слон. Ні! Він більше схожий на мамонта! Неймовірно! Але проте це так! Ми знижуємося до 1000 футів і я дістаю бінокль для того, щоб краще розглянути тварину... Повідомляємо це на базу.

10:30 Виявляємо ще більше зелених пагорбів. Індикатор температури за бортом показує 74 градуси за Фаренгейтом (23 градуси за Цельсієм). Продовжуємо рухатися на північ. Навігаційні прилади зараз в нормі. Я спантеличений їх поведінкою. Намагаємося вийти на радіоконтакт з базою. Радіо не функціонує!

11:30 Земля під нами рівніша і нормальна (якщо можна її так назвати). Попереду ми помічаємо щось, схоже на місто! Неймовірно! Літак здається дивно легким. Здається некерованим! Господи! Обабіч літака бачу дивного типу літальні апарати. Вони швидко наближаються. Вони нагадують за формою диск і виблискують. Зараз вони досить близько, щоб побачити маркування на них. Це свастика!!! Фантастика. Де ж ми? Що ж сталося. Я намагаюся потягнути на себе штурвал — ніякої реакції! Ми спіймані в щось на зразок нивидимих лещат!

11:35 Наше радіо починає тріщати і чується голос  англійською з невеликим скандинавським або німецьким акцентом. «Адмірал, ласкаво просимо на нашу територію. Ми приземлимо вас рівно через 7 хвилин. Розслабтеся, адмірал, Ви — в надійних руках. » Я помітив, як двигуни нашого літака зупинилися! Літак під незрозумілим контролем сам здійснює поворот.

11:40 Ще одне радіоповідомлення отримане: «Ми починаємо процес посадки» і через деякий час літак починає трохи тремтіти і знижуватися так, як ніби знаходиться на невидимому підйомнику. Ми знижуємося дуже плавно і торкаємося землі лише з невеликим поштовхом!

11:45 Я роблю останній поспішний запис в бортовий журнал. Декілька чоловіків пішки наближаються до нашого літака. Вони високі зі світлим волоссям. На віддалі — велике місто пульсує і мерехтить усіма барвами веселки. Я не знаю, що зараз станеться, але я не бачу зброї у тих, хто наближається. Я чую голос, що звертається до мене по імені щоб я відкрив двері вантажного відсіку. Я виконую. Кінець журналу.

З цієї миті я описую усі події по пам’яті. Описане нижче не піддається уяві і виглядатиме повним маренням, якби це не сталося насправді.

Радиста і мене вивели з літака, але обходилися з нами дуже тепло і шанобливо. Далі ми зійшли на якийсь транспортний засіб, що нагадує платформу, але без коліс. Вона понесла нас до мерехтливого міста з великою швидкістю. У міру наближення створилося враження, що місто було зроблене з матеріалу, що нагадує кришталь. Незабаром ми прибули до великої будівлі, подібних до якого я жодного разу в житті не бачив. За архітектурою воно нагадувало роботи Френка Ллойда Райта (американський архітектор, відомий незвичайними проектами) або навіть фантастичні новели про Бака Роджерса (герой американських фантастичних новел). Нам дали теплі напої, що за смаком не нагадують нічого, що я пробував до цього. Чудово! Приблизно через 10 хвилин з’явилися наші незвичайні супроводжуючі і сказали, що я повинен проїхати з ними. Мені не залишалося нічого, окрім як погодитися. Я залишив свого радиста і ми через деякий час зайшли в щось, що нагадує ліфт. Ми спускалися, після чого кабіна зупинилася і двері беззвучно піднялися вгору! Далі ми пішли по коридору, залитому рожевим світлом, що виходило, здається, прямо з самих стін. Один з наших супроводжуючих жестом попросив зупинитися перед великими дверима. На дверях було нанесені незрозумілі нам знаки. Великі двері безшумно відкрилися і мені запропонували пройти всередину. Один із супроводжуючих сказав: «Не бійтеся, адмірал, Вас прийме Хазяїн».

Я заходжу всередину і бачу яскраве незвичайне світло, що заповнює усе приміщення. Після того, як очі звикають до світла я помічаю те, що мене оточує. Те, що я побачив було найпрекраснішим з усього, що я бачив в житті. Це було занадто прекрасно, щоб я міг це якось описати. Це тонко і вишукано. Я думаю, що не існує слів, щоб описати ЦЕ з усією точністю і правдоподібністю! Мої думки були м’яко перервані теплим мелодійним голосом: «Я вітаю Вас на нашій землі, Адмірал». Я бачу людину у віці з приємними рисами обличчя. Він сидить за великим столом. Рухом він запропонував мені сісти на один із стільців. Після того, як я сів, він звів пальці рук разом і посміхнувся. Він продовжує говорити м’яким голосом: «Ми дозволили Вам потрапити сюди тому, що Ви — благородна людина і добре відомі на Поверхні Землі, Адмірал». «Поверхні Землі»? У мене перехопило подих! «Так», відповів Хазяїн з посмішкою, «Ви в землях Аріанни, внутрішнього світу Землі. Ми не віднімемо багато часу від Вашої місії і у повній цілості повернемо на поверхню Землі на деяку відстань. Але тепер, адмірале, я повинен пояснити Вам, чому Ви тут. Ми стали спостерігати за Вашою Расою відразу після того, як вибухнули перші атомні бомби в Хіросімі і Нагасакі в Японії. Саме у цей неспокійний час ми вперше відправили наші літальні апарати, Flugelrad  у Ваш світ на поверхні з метою дізнатися, що у Вас сталося. Звичайно, зараз це у минулому, мій дорогий адмірале, але я повинен продовжити. Бачте, ми ніколи раніше не втручалися в жорстокості і війни Вашої Раси, але зараз ми зобов’язані це зробити, оскільки Ви навчилися поводитися з ядерною енергією. Наші посланці вже доставили повідомлення державам Вашого світу, але ті доки не прислухалися. Сьогодні Ви були вибрані бути свідком того, що наш світ дійсно існує. Як бачите, наша культура і наука на багато тисяч років обганяє Вашу, адмірал». Я перебив, «Але як це може бути пов’язано зі мною, сер»? «Ваша Раса досягла точки неповернення, оскільки серед вас є такі, які швидше знищать весь Ваш світ, ніж відмовляться від своєї сили, оскільки вони знають про неї», я кивнув і Хазяїн продовжував, «У 1945 і пізніше ми намагалися вийти на контакт з Вашою Расою, але наші спроби були зустрінуті ворожістю, наші Flugelrad  були обстріляні. Так, навіть переслідувалися Вашими винищувачами з метою знищити. Тому зараз, син мій, я повідомляю, що у Вашому світі збирається велика буря, чорна лють, яка не вичерпає себе за багато років.  Ваша наука не захистить Вас. Буря може бушувати до тих пір, поки не буде розтоптана кожна квітка Вашої культури, поки уся людяність не буде затоптана в безкрайній хаос. Ваша остання війна була лише прелюдією того, через що доведеться пройти Вашій Расі. Ми тут бачимо все чіткіше з кожною годиною. Ви вважаєте, що я помиляюся»?

«Ні», відповів я, «це вже траплялося раніше, наставали Темні віки і вони тривали більше п’ятисот років».

«Темні віки, які прийдуть зараз, покриють Землю темною пеленою, але я вірю, що деякі з Вашої Раси переживуть цю бурю, нічого більшого я не можу сказати. Вдалині ми бачимо новий світ, що народиться на руїнах Вашої раси, що шукає втрачені легендарні скарби і вони будуть тут, син мій, у нас на зберіганні. Коли цей час прийде, ми знову вийдемо щоб допомогти Вам відродити Вашу Расу і культуру. Можливо, на той час Ви усвідомите безглуздя воєн і суперництва. і може бути після цього, деякі частини Вашої культури і науки будуть повернені Вам, щоб почати усе спочатку. Тобі, син мій, треба повернутися у Світ на Поверхні з цим посланням».

З цими словами наша зустріч, схоже, добігла кінця. Я стояв деякий час як уві сні. і проте я знав, що це було реальністю, і по якій те дивній причині я злегка вклонився, чи то з пошани, чи то з упокорювання, я так і не зрозумів через що.

Ми швидко вийшли з великих дверей приміщення Хазяїна і знову зайшли в ліфт. Двері тихо опустилися і ми відразу поїхали вгору. Один з моїх супроводжуючих сказав:» Тепер ми повинні поквапитися, адмірал, Хазяїн не хоче більше Вас затримувати і Ви повинні повернутися з цим повідомленням до Вашої Раси».

Я зайшов в кімнату і виявився знову поряд зі своїм радистом. У нього був заклопотаний вираз обличчя. Я підійшов і сказав «все гаразд, Хоуї, все гаразд». Двоє супроводжуючих проводили нас до очікуючого транспортного засобу і незабаром ми були знову поряд з нашим літаком. Двигуни були вимкнені і ми негайно пройшли на борт. Усе повітря навкруги тепер було просочене відчуттям терміновості. Як тільки закрилися двері вантажного відсіку, літак став підніматися в повітря невидимою силою доки ми не досягли висоти в 2700 футів. Два літальних апарата з обох боків супроводжували нас на шляху назад. Тут я повинен зазначити, що індикатор швидкості показував, що ми не рухаємося, хоча насправді ми рухалися з дуже високою швидкістю.

14:15 Прийшло радіоповідомлення: «Ми покидаємо Вас зараз, адмірал, Ваше управління знову працює, Auf Wiedersehen!!!”! Ми деякий час дивилися як flugelrad’и зникали в блідому блакитному небі.

Літак несподівано струсонуло так, ніби він потрапив до повітряної ями. Ми швидко вирівняли літак. Ми деякий час мовчали, кожен думав про своє.

Запис в бортовому журналі поновлено:

14:20 Ми знову знаходимося над великими площащями льоду і снігу і приблизно в 27 хвилинах від бази. Ми виходимо з ними на радіоконтакт. Ми повідомляємо, що усе в нормі. 

11 березня 1947 року. Я тільки що був присутній на нараді співробітників в Пентагоні. Я повідомив про своє відкриття і повідомлення від Хазяїна. Усе було належним чином записано. Про це доповіли Президентові. Зараз я декілька годин перебуваю під вартою. Я був уважно опитаний співробітниками Служби Безпеки і командою лікарів. Це було випробуванням! Я поміщений під суворий контроль Національної Служби Безпеки США! Наказано мовчати про все, щоя дізнався! Неймовірно! Мені нагадали, що я військовий і повинен підкорятися наказам.

30 грудня 1956 року, останній запис: Останні декілька років з 1947 року не були легкими. Зараз я хочу зробити свій останній запис в цьому щоденнику. На закінчення я хотів би сказати, що я вірно зберігав цю таємницю усі ці роки. Це було проти мого бажання і моїх цінностей. Зараз я відчуваю, що мої дні добігають кінця, проте ця таємниця не піде зі мною в могилу, а як будь-яка істина, рано чи пізно стане явною. Це може виявитися єдиною надією Людства.  Я БАЧИВ ТУ ЗЕМЛЮ ЗА ПОЛЮСОМ, ЦЕЙ ЦЕНТР ВЕЛИКОГО НЕЗВІДАНОГО.

AdmiralRichardE. Byrd

Категорія: Мои статьи | Додав: defaultNick (09.01.2012)
Переглядів: 1300 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: